Чорний мілкозуб, або White Sucker англійською, є широко поширеним прісноводним видом риби в Квебеку. Хоча часто ігнорується спортивними рибалками через свою низьку бойовитість, він відіграє важливу екологічну роль в водних екосистемах. Його можна знайти в різноманітних середовищах, від річок до озер, і він особливо цінується за свою здатність виживати в каламутній воді. Його ареал охоплює більшість території Квебеку, і його часто ловлять рибалки, які намагаються впіймати інші види, оскільки він займає ті ж середовища, що й кілька більш цінних спортивних риб.

Чорний мілкозуб має витягнуте і обтічне тіло, покрите великими циклоїдними лусками. Його колір варіюється від оливково-коричневого до темно-сірого на спині, з більш світлими боками і білуватим черевом. Рот нижній, типовий для донних риб, і має м'ясисті губи, пристосовані для всмоктування. Плавники зазвичай сіро-коричневі, з незначним червоним відтінком на тазових і анальних плавниках у деяких особин. Хвіст злегка роздвоєний. Молоді чорні мілкозуби часто мають темні поздовжні смуги, які зникають з віком. Під час нересту самці розвивають шлюбні горбики на голові та грудних плавниках, що відрізняє їх від самок.

Чорний мілкозуб присутній у більшості регіонів Квебеку, від Утава до Гаспезії, проходячи через Лавренцію та Сагеней–Лак-Сен-Жан. Він поширений у водозбірниках річок Святого Лаврентія, Утава та Сагеней. Його можна знайти в різноманітних водних об'єктах, включаючи повільно текучі річки та мілкі озера. Завдяки своїй толерантності до широкого спектру екологічних умов, він часто зустрічається в середовищах, де інші види риб не можуть вижити.

Чорний мілкозуб віддає перевагу прісним і каламутним водам, часто багатим на поживні речовини. Його часто можна знайти в повільно текучих ріках, мілких озерах та ставках. Він любить піщані або мулисті дна, де може легко ритися в пошуках їжі. Зони, багаті водною рослинністю, також є бажаними, оскільки вони пропонують безліч їжі та укриття від хижаків. Чорний мілкозуб здатний жити в широкому діапазоні температур, але надає перевагу помірно холодним водам, приблизно 12 до 20 °C. Протягом тепліших місяців він може шукати укриття в більш глибоких або затінених зонах, щоб уникнути надмірних температур.

Нерест чорного мілкозуба відбувається навесні, зазвичай з квітня по червень, коли температура води досягає приблизно 10 до 15 °C. Самці та самки мігрують до мілководних нерестовищ, часто вгору по річках або в мілких затоках озер. Ікру відкладають на кам'янистий або піщаний субстрат, без будівництва гнізда. Одна самка може відкласти до 100 000 ікринок, які вилуплюються приблизно за тиждень. Личинки швидко ростуть, досягаючи статевої зрілості приблизно у віці 3 до 4 років. Чорний мілкозуб може жити до 10 років, хоча частіше його зустрічають у віці 5 до 7 років.

Весна → Нерест → Літо → Швидке зростання → Осінь → Підготовка до зими → Зима → Сповільнений метаболізм

Чорний мілкозуб є стайною рибою, часто спостерігається у зграях, особливо під час нересту. Він не є територіальним і вільно пересувається в пошуках їжі. Чорні мілкозуби досить толерантні до шуму та людських втручань, але можуть бути більш активними в похмурі або дощові дні, коли світло розсіяне. Вдень вони надають перевагу залишатися поблизу дна, захищаючись від хижаків. Їхні харчові звички змушують їх ритися в субстраті, що робить їх менш чутливими до змін атмосферного тиску.

Раціон чорного мілкозуба складається переважно з органічних матеріалів, що знаходяться на дні водних об'єктів. Личинки харчуються переважно зоопланктоном і мікроорганізмами. Зі зростанням їхнє харчування розширюється, щоб включати водяних комах, личинок, ракоподібних і рослинні залишки. Дорослі риби проводять багато часу, риючи дно у пошуках черв'яків, молюсків і маленьких креветок. Цей різноманітний раціон дозволяє їм адаптуватися до сезонних змін у доступності харчових ресурсів.

Чорний мілкозуб активний протягом усього року, але його харчові звички та рухи змінюються в залежності від сезонів. Навесні він мігрує до нерестових зон і активно харчується, щоб відновити енергію після зими. Влітку він переміщується до глибших або затінених вод, щоб уникнути високих температур, але залишається активним на світанку та у сутінках. Осінь є періодом великої харчової активності, оскільки він накопичує запаси на зиму. Взимку його метаболізм сповільнюється, і він залишається переважно неактивним, харчуючись мало. Найкращі години для лову – рано вранці або наприкінці дня, особливо в похмуру або дощову погоду. Легкі вітри та стабільний атмосферний тиск також сприяють його активності.

Хоча чорні мілкозуби не особливо приваблені до приманок, ти можеш спробувати маленькі ложки або джиги природних кольорів, таких як коричневий, зелений або чорний, які імітують жертву з дна. У чистій воді надай перевагу стриманим кольорам. У каламутній воді вибирай яскравіші або металеві відтінки, щоб привернути їхню увагу. Приманки маленького розміру часто є більш ефективними для цього виду, який харчується переважно дрібними жертвами.

Для ловлі чорного мілкозуба ідеально підійде легка до середньої вудка довжиною близько 6 до 7 футів з помірною дією, щоб краще відчувати легкі покльовки. Котушка з обертовим барабаном або легка котушка для закидання з монофільною лінією 6 до 10 фунтів підходить ідеально. Використовуй гачки розміру 6 до 10, що відповідають розміру насадки. Повідець з флюорокарбону може бути корисним для його непомітності у воді.

Обробляй чорного мілкозуба обережно, щоб уникнути видалення його захисного слизу. Використовуй вологі руки або вологу ганчірку. Якщо ти хочеш повернути його у воду, роби це швидко, щоб зменшити стрес. Для фото тримай рибу горизонтально, підтримуючи її черево. Переконайся, що вона добре насичена киснем перед тим, як відпустити.

Природними хижаками чорного мілкозуба є хижа риба, така як щука та маскінонг, а також деякі водяні птахи, такі як чапля та рибалочка. Молоді чорні мілкозуби особливо вразливі до водяних хижаків через їхній малий розмір.

Чорний мілкозуб не є загрозливим видом у Квебеку. Його популяція стабільна, і він відіграє важливу роль в водній екосистемі, сприяючи здоров'ю дна річок і озер. Специфічних регуляцій щодо його ловлі не існує, але завжди розумно повертати його у воду для підтримки екологічного балансу.